Викладачка освітньо-культурного центру «Дивосвіт» і учасниця виставки Fashion&Profession Надія Сокольчук знає, як це – опанувати ще одну професію. Для ТРК «Проспект» вона розказала про чинники, які мотивують її ходити на шопінг, та стереотипи щодо малювання. 

«Я ніколи не думала про те, що стану вчителем. У дитинстві я мріяла малювати та влаштовувати персональні виставки. І це все потроху реалізовувала у дорослому житті: навчалась у художньо-промисловому технікумі, працювала дизайнером, оформлювала вітрини. Однак з появою двох дітей я зрозуміла, що не можу віддаватись дизайнерській роботі, як раніше. Вирішила шукати роботу – можливо, і менш оплачувану, але зі стабільнішим заробітком. 

Знайома, дізнавшись про мої пошуки, запропонувала очолити гурток малювання. Я погодилась, але гадки не мала, як працюватиму з дітьми. Тож спочатку до кожного уроку готувалась протягом 3-4 днів. Але згодом все увійшло в звичну колію, і я стала почуватись впевненішою на заняттях та більше імпровізувати. У мене з’явились власні вчительські наробки. 

Власне, дитяча мрія майже збулась: влаштовую виставки, хоча й не свої, а учнівські. Подеколи чую стереотипну думку нібито образотворчому мистецтву можуть вчитись лише талановиті. Так, можливо, щоб стати художником-професіоналом, варто народитись з цим даром (хоча й тут без колосальної працездатності не обійтись). Однак для того, щоб просто вчитись малювати, потрібен лиш азарт та бажання творити. 

Ще один стереотип, з яким доводиться стикатись у професії, - непотрібність малювання як шкільного предмету. Мовляв у дітей й так велике навантаження, нащо їм додатковий тягар. Я проти того, щоб малювання прибирали з програми, адже творчість розвиває людину. Людині, якій під силу щось створити, ніколи не буває нудно. До того ж через малюнок вона може виразити будь-який свій емоційний стан, а обізнаність в мистецтві допомагає їй завжди знайти цікавого співбесідника. Однак образотворче мистецтво мають читати в школах фахові люди, а не викладачі інших предметів.

Переді мною був завжди приклад мого рідного дядька, народного художника України Миколи Андрійовича Стороженка. Він досяг неймовірної майстерності та висоти у малярстві, книжковій графіці, монументальному живописі. Свої знання та вміння він передавав студентам у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. І що найцікавіше та найважливіше, Микола Андрійович не просто вчив студентів малювати – він вчив їх шукати яскраві образи, форми і змісти. Напевне, ось цей його креативний підхід та пошук новизни вплинув на моє сприйняття стосовно того, яким має бути викладач.
 
Певним орієнтиром стали мої вчителі з гуртка та зі школи. Першою моєю викладачкою малювання була Олена Давидівна в Київському палаці дітей та юнацтва (тоді Палац піонерів). Добра, ніжна, лагідна, тендітна. Також часто згадую вчителів з моєї 129-ої школи: Марію Григорівну Митус (історія), Тамару Олександрівну (російська мова, література), Софію Іванівну ( українська мова, література).

На щастя, професія вчителя образотворчого мистецтва не вимагає ділового стилю, костюмів і високих шпильок. Загалом тих речей, у яких я би почувалась некомфортно та скуто. Тому, спокійно можу піти на роботу в сірих джинсах та чорній просторій сорочці (перший образ для виставки у ТРК «Проспект»). У останньої, до того ж, дві суттєві переваги. По-перше, її не треба прасувати. По-друге, вона стає більш нарядною, якщо до неї додати цікавий аксесуар: шарфик, намисто тощо. Тоді образ може підійти навіть для походу в музей чи галерею. 

Помічаю, що з віком мій стиль став стриманішим, спокійнішим та дещо менш яскравим. Можливо, на це ще й вплинула професія. Адже учні мають зосереджено працювати, а не відволікатись на мій зовнішній вигляд. 

Сезон, настрій і необхідність – це ті три чинники, які підштовхують мене ходити по крамницях. Зазвичай купую обновки на заміну зіпсованим речам. Зрідка буває так, що проходжу повз магазин, помічаю у вітрині річ, яка відповідає моїм вподобанням, та купую її (за наявності потрібного розміру)». 

Виставка Fashion&Profession у ТРК «Проспект» триватиме до 14 червня.