час роботи
ТРК 10:00 - 22:00
UA
EN

НОВИНИ

Ірина Зінченко
14-02-2022

Разом з Вікенд у Києві розповідаємо про київських вчителів, а саме про їхню життєву позицію, прагнення, методи роботи, переконання. Навіщо? Бо педагоги — інфлюенсери, які напряму взаємодіють з аудиторією і не залежать від алгоритмів соціальних мереж та рішень Цукерберга. Але якщо про погляди (чи їхню відсутність) популярного блогера можна дізнатись, загугливши його ім’я, то лайфстайл вчителів ще потрібно вивчати. Цю місію на себе взяли автори освітнього-соціального проєкту Teachers’ Self Upgrade, який мотивує вчителів на самовдосконалення та спонукає суспільство переглянути свої уявлення про професію педагога.  
Чому саме в торговому центрі? Бо вплив вчителя виходить за межі кабінету та й стосується не лише знань, а й стилю та іміджу. 
У цьому матеріалі — розмова з Іриною Зінченко, демократичною вчителькою історії школи №292 імені гетьмана України Івана Мазепи та прихильницею етностилю. 
У дитинстві я вважала, що найрозумніші люди у світі — це мої вихователі. Саме вони навчили мене читати і, відповідно, пізнавати світ. Я мріяла стати вихователем, щоб подібні можливості відкривати для інших. А потім я пішла до школи і зрозуміла, що у вчителів ще більше доступу до знань.
Кожен урок Катерини Миколаївни, моєї вчительки з історії, нагадував серіал. Я з нетерпінням чекала на наступне заняття, аби дізнатись, що буде далі. Завдяки їй хотілось аналізувати події та визначати, чи засвоїли ми уроки з тих революційних процесів, що відбувались в Україні. Спойлер: ні, не засвоїли. Ми готові до протестів, але забуваємо про критичне мислення та пошук порозуміння.  
Якщо учні помічають, що вчитель має багато спільного з ними, то вони сприймають його як «свого». Схожі вподобання в одязі, вміння розбиратись у технологічних новинках, невелика різниця у віці — все це зближує. Чи не заважатиме це дисципліні, залежить вже від вчителя. Він сам має визначити рамки субординації.
Вже не можу чути фразу «Та що за покоління пішло, а от ми у їхні роки…». Насправді діти, як завше, хочуть розважитися та розслабитися. Мені колись здавалось, що немає нічого привабливішого за запах новенької книжки, а от нинішнім підліткам зручніше сприймати інформацію через соцмережі. То хіба вони винні у тому, що зараз побільшало способів отримання інформації? 
Учню цікаво на уроці, коли його досвід перетинається з темою. Помітила, що школярі залюбки вивчають стародавні Грецію, Єгипет, Римську імперію, і, можливо, це через те, що вони вже були в цих місцях. Їм до вподоби формати, коли вони можуть спробувати себе в ролі історичних персонажів або навіть неназваних учасників подій минулого. Також ми граємо у «Вірю — не вірю»: клас ділиться на дві команди, які ставлять одна одній запитання та пояснюють свої відповіді. Така гра, до речі, розвиває комунікативні навички, адже учасникам доводиться домовлятись між собою та залагоджувати конфлікт. 
Цього року я пройшла курс з формування громадянських компетентностей, і це змінило моє сприйняття шкільної освіти. Раніше я вважала, що головне завдання вчителя — дати знання з предмету. Однак важливо й розвивати в учнів навички, які допомагають будувати громадянське суспільство: вміння слухати один одного, емпатію, відповідальність тощо. 
Як на мене, у соціальних мережах бракує груп для взаємодопомоги батьків і вчителів. Кажу як представниця обох сторін. Поки батьки та педагоги звинувачують одне одного й сперечаються у коментарях, хто кому що винен, за перебігом їхньої ненависті спостерігає дитина. Як на мене, дорослі не мають компрометувати одне одного, а навпаки — вчитися знаходити спільну мову та довіряти.
Для мене важливо: 
    за будь-яких обставин залишатись людиною та бути чесною з собою;
    любов та прийняття від учнів;
    повертати добро. Колись мені у скрутну хвилину допомогли благодійники, тепер я намагаюсь щомісяця підтримувати дітей, хворих на рак.